Конференція Сухопутної війни RUSI 2022 р.
Промова міністра оборони Великої Британії
Хочу одразу подякувати доктору Сарі Ешбрідж та RUSI (Королівському Об’єднаному інституту оборонних досліджень — прим.) за проведення цього заходу. Звичайно, що RUSI — дуже стара інституція, майже настільки ж стара і поважна, як і сама Британська Армія.
Я надзвичайно радий, що доктор Роб Джонсон нещодавно був призначений начальником управління всесторонньої оцінки програм та викликів у моєму відомстві, і саме цією роботою він займатиметься. Вона полягатиме в тому, щоб ставити під сумнів багатьох із вас, присутніх сьогодні в цій залі, а також ваші рішення, і, — я сподіваюся, — ставити під сумнів і мої власні дії: як у питаннях політичного характеру, так і нормативно-правового. Тож я радий вітати вас у Міністерстві оборони, і, будь ласка, не цурайтеся того, щоб створювати ці виклики.
Жорсткі виклики і самокритичність — це ті речі, які мають зробити нашу Армію лідером у світі. В деяких підрозділах це відбувається саме так, і я думаю, що такий підхід потрібно заохочувати. Немає нічого поганого у тому, щоб отримати критичний відгук або оцінку своїм діям. Якщо старий гвардієць кричить молодому командиру взводу, знаходячись у тактичному пункті управління десь в полях, що той йде не туди, буде дурістю не дослухатися до нього. Деякі з моїх колег часто нехтували застереженнями тих гвардійців, і, скоріш за все, до сих пір блукають в тих полях.
Протягом багатьох років учасники «Конференції з питань Сухопутної війни» намагалися визначити актуальність застосування «Сухопутних військ у 21-му сторіччі», а після вторгнення Росії в Україну у 2014 розмірковували на тему «Передвісників війни майбутнього у Європі». Звичайно, що в цих стінах відбулося багато заходів із подібними назвами.
Як би там не було, ми більше не можемо дозволити собі просто цікавитися. Ми мусимо діяти разом — і робити це швидко.
Генерал Патрік Сандерс — це дійсно підходяща людина для того, щоб «мобілізувати» Сухопутні війська для досягнення цієї мети.
У 2008 р. у RUSI читав лекцію (набагато молодший) підполковник Патрік Сандерс, щойно повернувшись зі складного бойового відрядження в Іраку, де він командував бойовою групою 4-го батальйону Стрілецького полку. Під час свого виступу він наголошував на важливості бойового злагодження, попереджав про реалії небойових втрат, наслідки діяльності ЗМІ, і відзначав «неймовірний бойовий дух британського солдата, що лише міцнішав з наближенням небезпеки».
А у 2015 р. на тому етапі у званні «лише» генерал-майора він знову виступав тут із промовою, присвяченою основоположним принципам Сухопутних військ, що полягають у «захисті національних інтересів на суші, де врешті вирішуються усі конфлікти», і зазначав, що «політики потребують і очікують можливості суверенного політичного вибору, для котрих одним із гарантів є дивізії Великої Британії, що становлять жорстку силу, без якої м’яка сила не має підґрунтя».
Як один із цих політиків, я погоджуюся, і ось, що мені потрібно від вас сьогодні.
Іншими словами: «Яка моя місія — і ваша в ній участь».
Наш обов’язок — захищати людей, і для цього завжди буде потрібно мати присутність на суші, допоки на ній житимуть люди.
І відповідно до принципу, що «воювати потрібно тією армією, що є, а не тією, яку хотілося б мати», — тому що навіть сьогодні нам складно уявити собі, де і коли війна може статися, — за тим самим принципом нам потрібно мобілізуватися, щоб стримувати і обмежувати дії противника тими силами, які у нас є в наявності сьогодні.
Ймовірність того, що доведеться воювати в Європі, суттєво збільшилася, тому нам потрібно діяти зараз.
Ми не можемо захистити британський народ або наших союзників лише за допомогою трансформаційних стратегій і глянцевих брошур про військове озброєння.
І хоча це правда, що Сухопутним військам не можна зосереджуватися лише на одному пріоритеті, протидія російській агресії не є викликом виключно для всієї Європи, і також вона не є викликом лише для бронетанкових підрозділів.
Сухопутні війська мають вносити свій вклад в захист наших цінностей і інтересів, що є викарбуваними у міжнародній системі права, завдяки якій ми жили в безпеці і достатку протягом останніх трьох четвертей століття, — і реагувати кожного разу, якщо нам щось загрожує.
Ця загроза є глобальною, вона пролягає у багатьох сферах, вийшовши за рамки відкритого збройного конфлікту.
Тому для мене мобілізація в рамках операції «Op MOBILISE» — це жорстка пріоритезація готовності до дій і актуальності сучасним вимогам.
Для досягнення актуальності потрібно бути сучасними, прогресивними і готовими ставити під сумнів доктрини, які подекуди так сильно укоренилися у нашій свідомості, що стали майже ностальгічними.
Занадто часто за останні роки у Сухопутних військах ми стикалися із прагненням до «форми замість наповнення», а також закостенілим небажанням змінюватися.
Ми також забули про переваги від того, щоб бути попереду і загалом присутніми у світі.
Моє прагнення змістити акцент з бойового втручання на постійну присутність, що має на меті сковування противника — позиційну стратегію стримування через обмеження доступу як стосовно географічних локацій, так і сфер впливу, — не має стати ще одним хибним вибором, коли один підхід просто замінюється іншим. Натомість воно має стати цілеспрямованим перебалансуванням.
Ми маємо завжди бути готовими до боротьби, незалежно від місця розташування і сфер, де вона проходитиме, і таким чином стримувати агресію Кремля, тому що стає дедалі зрозуміліше, що Президента Путіна неможливо «стримати» через загрозу завдати шкоди його населенню або змусивши їх платити високу ціну.
Як сказав мені особисто міністр Шойгу, коли я був у Москві на початку цього року: «Ніхто не вміє страждати так, як росіяни».
Є майже збочена гордість щодо тих страждань, і я вважаю, що саме це відрізняє нас та наших союзників від режиму Путін: ми служимо нашому народові, щоб захистити і запобігти стражданням, в той час як вони експлуатують невинні страждання людей на службі своїм імперіалістичним амбіціям.
Путіна необхідно ізолювати, перекрити доступ до джерел впливу, коштів і технологічних можливостей.
Але в той же час його самого та його Уряд треба зробити абсолютно прозорими, висвітливши кожну брехню, корупційну схему, аморальний вчинок. Це все потрібно виставити на показ для всього світу і російського народу, бо вони теж страждають від цієї тиранії.
Ми не зможемо це зробити, якщо не будемо чесними щодо власних історичних поразок. У керівництві Сухопутних військ, в Міністерстві оборони, і — так — у політичному керівництві.
І мені довелося бачити це з усіх сторін.
Одним липневим ранком 1991 року ми з іншими молодими офіцерами проходили бойовий курс командирів взводів, коли нас викликали на тренувальний плац і розповіли деталі програми «Варіанти змін», що було відповіддю тогочасного Уряду на завершення Холодної війни.
Мені пощастило, бо попри те, що мій полк скоротили на один батальйон, він продовжив своє існування. Деяким з офіцерів, які щойно випустились з академії Сандгерст в новеньких беретах своїх полків, пощастило менше.
У 1991 році світ мав причину для оптимізму. Радянський Союз розвалився, Аль-Каїда лише мерехтіла в очах маленького релігійного угруповання, а Китай ще не вийшов на світову арену.
Тому цілком правильно, що той Уряд вирішив переглянути свої витрати на оборону та оборонні стратегії. І так, це також означало, що Міністерство фінансів тепер претендувало на «мирний дивіденд» після десятиліть інвестицій у великі і статичні військові підрозділи в Німеччині.
Проблемою стали та є Уряди, що прийшли після них: як Лейбористи, так і Консерватори, які щоразу поверталися за тим дивідендом. Вони з інвесторів перетворитись на агресивних рейдерів. Саме тому я зрадів, коли Прем’єр-міністр кардинально змінив цей напрямок завдяки рекордній інвестиційній угоді у розмірі 24 мільярдів фунтів стерлінгів.
За останні шість років я обіймав посади Міністра з питань безпеки та Міністра оборони. Майже кожного дня мені доповідали дані, звітували про ситуації, інформували про наміри та здатності наших противників.
За останні декілька років я перечитав тисячі документів із грифом «таємно» та «цілком таємно», тому мені до найменших подробиць відомо, з якою загрозою ми зіткнулись та її характер.
З міркувань безпеки я не можу ділитися деталями цих документів та звітів розвідки, однак можу сказати, що ми постійно недооцінювали жагу Росії до агресії, майже забули про Аль-Каїду (помилково), пропустили підйом Китаю та заспокоїли себе тим, що хоча б небезпека у кіберпросторі є непомітною, і тому не бентежить думки пересічного виборця.
Для багатьох людей поза сферою безпеки та оборони це дійсно так, якщо вони не мають доступу до подібної інформації. Ми забезпечили потрібні інвестиції в Центр національної кібербезпеки та задовольнили новітні потреби у оборонних спроможностях, але це не вплинуло на стійкість Уряду, як показала ситуація з COVID.
Виконуючи свої обов’язки та приймаючи певні хороші рішення з метою досягнення максимальних результатів, ми, як і багато країн Європи, діємо з обережністю.
Оборона стала постійним змаганням між спроможностями і чисельністю — між однією оборонною сферою та іншою. А двадцять років тому ми взяли на себе зобов’язання без жодної прозорості щодо справжніх витрат.
Візьмемо для прикладу авіаносці. Під звуки фанфар у 1998 році вони були анонсовані Гордоном Брауном і завершені 20 років потому.
На ранніх стадіях не було відвертості щодо справжніх фінансових затрат, необхідних інструментів для реалізації і того, що вони означатимуть для сектору оборони в довгостроковій перспективі.
Як і в багатьох інших проєктах, тут покладалися на притаманну культуру «заплатить хтось інший». Така нестача реалізму вплинула на всі Збройні Сили.
На суші занадто багато лідерів Сухопутних військ та політиків акцентували увагу на кількості збройних платформ, покриваючи зростаючі витрати за рахунок спустошення наших силових підрозділів та їхньої бойової готовності.
На морі надлишкові витрати покривалися за рахунок жертовних сухих доків та засобів технічного обслуговування.
Яка користь від того, щоб хизуватися кількістю танків або кораблів, коли для них немає запчастин та боєприпасів?
Навіщо вимагати більше бригад, коли ті, що вже є, недоукомплектовані засобами радіоелектронної боротьби та не мають достатньої кількості озброєння ППО?
Як довго зможуть протриматися наші реформовані бронетанкові бригади, якщо артилерія противника матиме дальність пострілу на десятки кілометрів більше?
Ми вже можемо винести багато уроків із ситуації в Україні, але ще більше чекає попереду. Деякі з них фактично підтверджують багато припущень, відображених у «Документі Британського командування».
Наприклад, допомагати країнам для підвищення оборонної здатності не лише через підготовку, але й співпрацю та оснащення.
За тиждень-два до вторгнення Росії ми відправили в Україну новий полк рейнджерів для навчання українців роботі з NLAW.
Попри те, що у програмі «Солдат майбутнього» зменшили чисельність піхотних підрозділів, було збільшено обсяг інвестицій в глибинні засоби ураження противника та моделювання засобів РЕБ.
Коли Прем’єр-міністр прийняв тверде рішення інвестувати додаткові 24 мільярди фунтів стерлінгів в оборону у 2020 році, він змінив тенденцію і визнав потребу у збільшенні обсягів фінансування замість їхнього скорочення.
Це був гарний початок, і протягом наступного десятиліття ми плануємо інвестувати понад 43 мільярди фунтів стерлінгів у План забезпечення спорядженням Сухопутних Сил.
Наступним викликом є спрямування інвестицій в правильному напрямку і забезпечення використання отриманого обладнання належним чином.
Є занадто багато прикладів, коли за допомогою воєнної гри викривались наші вразливі місця, на які лише закривали очі, тому що результати показували незручну правду.
Я радий, що Патрік займає цей пост у такий критично-важливий час. Я знаю, що він є тим лідером, який потрібен Британській Армії саме зараз.
І, як я завжди говорив, зі зміною загрози має змінюватися і фінансування.
Якщо історично уряди реагували щоразу, коли Національна служба охорони здоров’я стикалася з зимовою епідемією, вони повинні реагувати так само, коли зростає загроза безпеці, яка лежить в основі нашого способу життя.
Іноді справа не в тому, який прибуток ви зможете отримати, а в тому, які інвестиції в людей та обладнання ви можете зробити.
Занадто довго оборонна сфера створювала ілюзії з пустих військових формувань та казок про ефективну економію, тоді як за останні декілька років загроза з боку ряду держав почала зростати.
І саме зараз Росія є найбільш прямою і нагальною загрозою для Європи. Як для наших союзників, так і наших берегів.
Я з повною серйозністю заявляю, що існує дуже реальна небезпека того, що Росія може продовжити наступ на Європу. В наші дні, коли існують ракети великої дальності та техніка низької видимості, відстань не є захистом.
Як дуже вірно зазначив сьогодні вранці начальник Генерального Штабу, загроза змінилася. І, як сьогодні виголошують в офіційних промовах в Мадриді Прем’єр-міністр та його колеги-лідери країн НАТО, наша відповідь має бути такою самою.
Росія — не єдина наша проблема. Самовпевнений Китай готовий кинути виклик системі, заснованій на засадах права і демократії. Африкою крокує тероризм. А ядерні амбіції Ірану до цих пір залишаються невирішеними.
Загроза зростає: вона є глобальною і пролягає у різних сферах. Настав час подати чіткий сигнал, що дивіденд від миру скінчився і що настав час накопичувати інвестиції.
Поки ще не пізно протистояти загрозі, що знову підняла голову, і відповідно до уроків, засвоєних в Україні, настав час «мобілізуватись» — бути готовими до нагальних викликів.
Дякую.
Останнє оновлення 29 June 2022 + show all updates
-
Addition of Ukrainian translation.
-
First published.