Інтерв’ю Посла Великобританії Українському тижню
Посол Великої Британії в Україні Саймон Сміт говорить про необхідність поступу, проблеми та перспективи України на шляху до асоціації з ЄС
British Ambassador to Ukraine Simon Smith
Це переклад повної версії інтерв’ю під запис; його скорочена версія вийшла у виданні «Український тиждень», №32 (300), 09-15 серпня 2013 року.
Як Ви оцінюєте ситуацію в Україні і який політичний імідж має наша держава в очах британців? Наскільки серйозно сприймає Лондон наміри Києва щодо наближення до ЄС?
Варто пам’ятати, що є загальна, а є поінформована британська публіка, і кожна з них буде сприймати українську політику по-різному. Велика частина першої матиме дещо поверхневі уявлення, наприклад, люди можуть пригадати сцени бійок депутатів у парламенті й будуть асоціювати їх з Україною. Що стосується поінформованої публіки, то вона сприймає українську політику як досить конфронтаційну й агресивну справу. До цього слід додати враження, що жодна з партій у Верховній Раді ще й досі не змирилася з підсумками виборів у жовтні 2012 року. Люди, які звикли до британської політики, подумають, що схожі результати були отримані [на парламентських перегонах] у Великій Британії, втім політичні партії, незважаючи на своє розчарування ними, до цього часу вже б домовились про конструктивну й прагматичну роботу в ситуації, що склалась. Було б добре бачити трохи менше конфронтації й трохи більше консенсусу, а особливо щодо справді важливих питань, наприклад, як досягти успіху у відносинах із ЄС.
Що стосується другої половини Вашого запитання, то ми бачили сигнали, які свідчать, що все більша частина українського політичного істеблішменту сприймає відносини з ЄС справді серйозно. Мені здається, що чимало людей зосередилось на перспективах Вільнюського саміту в листопаді ц.р. і що обом сторонам слід ще багато попрацювати для збільшення шансів його успішності. За останні кілька місяців ми спостерігали чимало зрушень, наприклад, рух у законотворчій площині та ознаки того, що деякі важливі інституційні реформи та реформа судочинства починають зрушувати з місця, включно з готовністю розглянути важливі зміни таких інституцій, як Генеральна прокуратура. Ми стали свідками звільнення Юрія Луценка, а це також важливий крок на тлі занепокоєння європейських партнерів вибірковим правосуддям. Така активність, на мій погляд, демонструє серйозне бажання української влади забезпечити успіх Вільнюського саміту.
Декотрі з країн Євросоюзу вже заявили, що готові підтримати підписання Угоди про асоціацію з Україною. А яка офіційна позиція Лондона?
Я був присутній на зустрічі голови британського МЗС Вільяма Хейга з його українським колегою Леонідом Кожарою в Лондоні у травні цього року. Тоді наш міністр підсумував позицію Великої Британії, зазначивши, що на Вільнюському саміті в листопаді можливі два варіанти розвитку подій. Цілком можливо, що в листопаді ми побачимо, що Україна не продемонструвала достатнього рівня дії та результатів, аби переконати європейських лідерів підписати Угоду про асоціацію. Але також можливо, що, якщо збережеться нова динаміка дій, яка намітилась останні кілька місяців, та якщо й надалі буде відчутним поступ у розв’язанні проблем, які викликають стурбованість у ЄС, то в листопаді керівництво європейських країн скаже, що справи рухаються у вірному напрямку та що в нас є впевненість зробити наступний крок у взаєминах ЄС та України.
У довготривалій перспективі ми, звичайно, хочемо, щоб Угоду було підписано. Ми вже бачили, як ЄС може стимулювати позитивні зміни. Візьміть найбільш новітні приклади країн Центральної та Східної Європи, які вступили до ЄС 2004 року (Угорщина, Словаччина, Чехія, Польща тощо), та погляньте, який позитивний ефект на них мала спочатку угода про асоціацію, а потім і вступ до ЄС. Якщо зазирнути трохи глибше в історію, можна побачити, як членство в Євросоюзі вплинуло на такі західноєвропейські країни, як Іспанія та Португалія, які тільки кілька років до того виринули з десятиліть військових диктатур. Саме цей ефект трансформації пояснює нашу впевненість у тому, що прогресивна асоціація з ЄС, із його стандартами та практиками буде надзвичайно корисна Україні й допоможе їй розкрити свій потенціал. Наприклад, участь у найбільшому в світі єдиному ринку Євросоюзу може дати потужний стимул економіці та змогу країнам реалізувати свої можливості. У свою чергу, це проявиться в цілком практичних речах, наприклад, збільшиться середня тривалість життя, дороги стають значно безпечнішими, поліпшиться якість товарів і послуг тощо.
Тож ми справді сподіваємося, що так і станеться, хоча жодних гарантій немає. Наступні кілька місяців будуть визначальними в плані вирішення тих питань, які непокоять ЄС, та підвищення рівня довіри європейських лідерів. «Довіра» – справді важливе слово, адже всі розуміють, що не реально очікувати, ніби до 29 листопада будуть виконані абсолютно всі пункти, по яких лідери ЄС сподіваються побачити рух уперед. Натомість нам потрібно, аби голови урядів країн ЄС були впевнені, що, підписавши цей документ 29 листопада, вони відкриють нову віху у відносинах з Україною та що це призведе до конкретних результатів. Довіра справді важлива.
Юлія Тимошенко досі за ґратами, попри неодноразові заяви Брюсселя та членів Європарламенту про необхідність реформування судової системи й вирішення проблеми вибіркового судочинства на шляху України до ЄС. Наскільки важливий фактор екс-прем’єр-міністра, з погляду Лондона, для підписання й ратифікації Угоди про асоціацію?
Справа Тимошенко важлива як частина ширшої проблеми, відомої як вибіркове судочинство. Ми вважаємо становище пані Тимошенко одним із наслідків дії системи вибіркового застосування права. Ми також спостерігаємо за тим, як система судочинства обходиться не лише з високопоставленими особами, але й зі звичайними громадянами чи представниками малого бізнесу. Ми занепокоєні тим, що чули від багатьох людей у цій країні, які кажуть, що, йдучи до суду для захисту своїх інтересів, вони не можуть бути впевнені, що знайдуть там незалежну систему, яка б адекватно захищала їхні особисті чи економічні права та інтереси. Саме тому Велика Британія завжди зосереджувала увагу на питаннях інституційних змін, на тому, до якої міри незалежний суд може гарантувати захист прав і свобод людей та може підвищити статус закону в їхньому житті.
У цьому контексті нас дуже цікавлять заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією та зміцнення незалежності правосуддя в Україні. Нас також цікавлять шляхи реформування деяких судових установ, зокрема, як може бути відкоригована роль Генеральної прокуратури. Остання також може бути інституцією, яка діє незалежно й користується довірою людей, а не інституцією, яка, здається, зараз суміщає функції двох різних гілок влади. З одного боку, здається, що вона діє як виконавчий орган, а з іншого – як судовий. Але, знову ж таки, це лише частина цілої низки судових реформ, які, сподіваємося, продовжаться й зможуть ґрунтовним чином розвіяти занепокоєність вибірковим судочинством. Гадаю, що, якщо виправити ці системні проблеми, це створить середовище, в якому люди, організації та підприємства в Україні будуть набагато успішніші. Тут знову зачіпається питання створення передумов, що допомогли б країні з таким величезним потенціалом, як в України, реалізувати його в майбутньому.
Як британці оцінюють нинішній інвестиційний клімат України? У які сектори вітчизняної економіки вони готові вкладати гроші?
Почнімо із другого запитання. Приведу нещодавній приклад підписання масштабної угоди про розподіл продукції та видобуток сланцевого газу на сході Україні з компанією Shell. Це приклад того, як британський інвестор оцінив потенціал нафтогазового сектору України й вирішив, що інвестувати в нього варто. Іще один такий сектор – сільське господарство. Увесь світ визнав величезний потенціал аграрної галузі України, і є чимало британських інвесторів, зацікавлених у ній. Варто згадати також фармацевтику та сектор ІТ, у які теж інвестували британські підприємці.
Однак, мені здається, що рівень ділової активності між нашими країнами, на жаль, залишається низьким з огляду на розмір території України, кількість споживачів тощо. Одна з причин такої ситуації, на мій погляд, полягає в тому, що британські інвестори мають перестороги щодо українського бізнес-середовища. Я вважаю, що через занепокоєння застосуванням комерційного права, корупцією та непередбачуваністю бізнес-середовища британські компанії інвестують в Україні порівняно мало. Але інвестори будуть уважно стежити за прогресом у подоланні таких проблем, як корупція та корпоративне рейдерство. Якщо вони справді побачать, що вживаються реальні заходи, це посилить довіру й принесе Україні більше інвестицій.
Є ще одна проблема, якої я хотів би торкнутись у цьому контексті. Нещодавно я спілкувався з кількома благодійними організаціями, які забезпечують Україну гуманітарною допомогою. Мене стурбувало, що вони зіткнулися з несподіваними й невиправданими вимогами з метою припинити ввезення цієї допомоги в Україну. Знову ж таки, це негативні сигнали, які надсилаються організаціям, що прагнуть сприяти позитивним змінам у житті людей в Україні.
Нам хотілося б, щоб бюрократичні перепони було подолано в усіх сферах співробітництва. Ми всі розуміємо, що є функції регулювання та контролю, які покликані забезпечити, аби ділова активність здійснювалась у рамках чітко визначених законів. Але ми маємо побачити, що ці закони складено недвозначно та застосовано зрозуміло. Тобто вони не повинні бути вразливими до перекручення на користь конкретних бізнес-інтересів або через недостатньо незалежні суди, або через корумповані схеми тощо. Є ціла низка сфер, де проведення інституційних реформ дозволить підняти рівень довіри організацій та компаній, які бажають працювати в Україні.
Депутати від Консервативної партії нещодавно внесли законопроект стосовно виходу Сполученого Королівства з ЄС. У чому причини поширення серед політиків і суспільства євроскептицизму?
Важливо зазначити, що британський уряд аж ніяк не розглядає питання виходу з ЄС. Прем’єр-міністр Девід Камерон виголосив у січні важливу промову, якою він дуже чітко дав зрозуміти, що про вихід Британії з ЄС не йдеться. Мова про те, щоб Євросоюз залишався організацією, що викликає довіру й відданість європейських народів. Саме тому нам здається, що статичний і незмінний ЄС не принесе їм більшого блага. Нам потрібен динамічний ЄС, який враховує потреби суспільства, який робить те, що робить добре, і продовжує це робити, але також визнає, що є сфери діяльності, в які йому не обов’язково втручатися.
Один із проектів, який розпочав британський уряд, передбачає перегляд співвідношення повноважень ЄС. У деяких сферах державних політик колективна діяльність робить нас сильнішими і більш ефективними. Але є й такі, про які багато людей подумає, а чому в цих сферах рішення приймаються у Брюсселі, коли ці рішення цілком можна прийняти в Лондоні, Брістолі чи Ліверпулі, тобто на місцевому рівні? Ми вважаємо, що керівним структурам ЄС досить небезпечно й надалі розширювати свої повноваження, незважаючи на перестороги громадян різних європейських країн. Якщо ЄС продовжить це робити, то, на нашу думку, він ризикує втратити довіру населення. Ось про що говорив Девід Камерон у своїй січневій промові, а також у багатьох подальших заявах. Він сказав: для успіху ЄС у майбутньому він має зберегти довіру європейців, а для цього йому необхідно продовжувати робити те, що він робить ефективно, але не втручаючись туди, де його участь у прийнятті рішень не потрібна. Нас влаштовує, що ЄС виступає єдиним переговорним органом із таких масштабних питань, як угоди про вільну торгівлю з Бразилією, США, Японією чи Україною. Але багатьом європейцям зовсім не подобається, коли, наприклад, ЄС диктує, як керувати поліцією тощо. Тому уряд Великої Британії намагається проаналізувати співвідношення повноважень, аби визначити, що ЄС найліпше робити й надалі, а де краще – заради збереження довіри своїх громадян – перенести прийняття рішень із Брюсселю на місця.
Як ставиться Велика Британія до диверсифікації енергопостачання за рахунок розвитку нетрадиційних методів видобутку газу й нафти? Чи точаться дебати в суспільстві щодо сланцевого газу як альтернативного джерела енергії?
Так, дискусії тривають, і, гадаю, на досить поінформованому рівні. Упродовж останніх 40 років британська громадськість отримувала все більше інформації на тему енергопостачання. Моє покоління, яке зростало в 1970-ті рр., добре пам’ятає, як Британія розпочала розвиток власних покладів нафти й газу в Північному морі. Люди чудово розуміли, які переваги це матиме для британської економіки. Але вони також усвідомлювали, що з часом ресурси ставатимуть менш продуктивними й що доведеться шукати інші рішення щодо енергопостачання. Далі, атомна енергетика також була предметом публічних дискусій у Британії впродовж 1950-60-х рр., але уряди, що змінювали один одного, послідовно проводили громадські консультації із залученням фахівців і визнавали, що атомна енергетика – це питання, яким британці занепокоєні особливо й щодо якого вони мають право на отримання експертних роз’яснень відповідних ризиків і можливостей. На цьому тлі дискусії щодо нетрадиційного газу зовсім не нові для жителів Британії. Вони звикли до серйозних і відкритих дебатів про енергію та джерела її видобутку.
Приблизно однакові питання виникають у зв’язку з тематикою сланцевого газу. Люди міркують: «Так, ми розуміємо, що потенційно це – нове джерело енергії, яке відіграє важливу роль у формуванні необхідного рівня енергетичної незалежності. Тому ми думаємо, що важливо серйозно розглянути наявні можливості». Але водночас нам потрібно об’єктивно й відверто проаналізувати всі ризики. Ви, напевне, чули, що на ранніх етапах експериментального видобування сланцевого газу виникали побоювання щодо зростання ризику землетрусів. Саме з таких питань люди мають почути об’єктивну фахову думку. Британський уряд прагне проводити публічні дискусії, тим самим говорячи людям, що ми прагнемо приймати найкращі рішення не на основі пліток чи міфів, а ґрунтуючись на фактах і наукових підходах та в інтересах безпеки нашого населення в майбутньому.
Велика Британія має досить добре обґрунтовану позицію щодо можливостей нетрадиційного газу; також є розуміння того, що можна ефективно керувати ризиками. Мені здається, що багато людей забуло, що технології видобутку нетрадиційного газу використовувались уже досить давно. Деякі, як-от гідророзрив, застосовували в різних країнах світу, зокрема, в колишньому Радянському Союзі та державах, що утворились після його розпаду. Отже, це не нова технологія, та, як і у випадку з іншими методами видобутку нафти й газу, її ризики вимагають ретельного й об’єктивного вивчення та ефективного управління.
Після нещодавніх інцидентів за участю ісламістів британці роблять суворішою імміграційну політику. Чи означає це, що ваша держава стала більш закритою для світу й іноземців?
Зовсім ні. Як і багато інших країн світу, ми продовжимо мати чітку й сильну міграційну політику. Звичайно, наш уряд хоче мати чітку картину того, хто прибуває до країни, хто виїжджає тощо. Окрім того, наш уряд прагне, аби Велика Британія була країною, відкритою до людей з інвестиціями або талантами. Ми відкриті для студентів, підприємств і осіб, які просто хочуть відвідати нашу країну. Ми сподіваємось, що їм сподобається Британія. Ми будемо останніми людьми на землі, які скажуть, що не зацікавлені в приїзді людей до нашої країни.
Звичайно, ми прагнемо, аби Велика Британія була адекватно захищена від наявних і нових загроз. Але це лише одна частина питань. Ми хочемо бути країною, відкритою до світу. Безумовно, багато відвідувачів має пройти через процедуру отримання візи. Але в результаті 92% українців, які подали запит на оформлення візи в 2012 р., отримали позитивне рішення. Гадаю, саме це і є свідченням відкритості Британії. Британія має що запропонувати своїм гостям, і ми хочемо, щоб нас і надалі не оминали іноземці – інвестори, студенти або просто туристи, які хочуть побачити цікаві місця, музеї чи футбольні матчі. Ми дуже щасливі, що вони приїжджають і, поза сумнівом, ми не хочемо перешкоджати їм.
Подальша інформація
Останнє оновлення 13 August 2013 + show all updates
-
Added translation
-
First published.