Посол Великої Британії виступає з Ялтинською промовою
4 лютого Посол Великої Британії Саймон Сміт виголосив Ялтинську промову перед Британcько-українським товариством у Лондоні, Сполучене Королівство.
Я б хотів розпочати з привітання Британсько-українського товариства у Лондоні і тієї роботи, яку вони ведуть, яку ведуть багато з вас серед аудиторії, присутньої тут цього вечора, задля того, щоб зблизити українських та британських громадян та інституції. Я пропоную ще одне вітання – вашій готовності ризикнути вислухати мене цього вечора. Зрештою, я є сьомим послом Британії в Україні лише трохи більше чотирьох місяців (і я роблю паузу, щоб привітати посла номер чотири, який також сьогодні серед нас). Насмілюся сказати, що з цієї причини ви могли би завважити за краще послухати більш досвідчених спостерігачів за ситуацією, ніж я.
Отже те, що ви почуєте від мене, матиме елементи того, що 26 років тому, коли я тільки-но поступив на службу до Мніністерства закордонних справ та у справах Співдружності, ми все ще називали “Депеша перших вражень”. Загалом це була хоробра та часом невдала спроба показати, що свіжий погляд, погляд, який ще не розмитий близьким знайомством або не підірваний цинізмом, було варто вислухати поруч із думками знавців. Вони більше не є обов’язковими, тому їх тепер менше – і щодо того, втрата це чи ні – скажімо так, думки є різні.
Отже… оскільки це початок мого перебування на посаді і все ще початок року, я бажаю вам успішного 2013 року і коротко пригадаю одну з моїх улюблених повчальних історій з дипломатичного фольклору – перепрошую, якщо ви чули її раніше… це нагадує нам про британського посла, який погодився на інтерв’ю в кінці року, і наприкінці якого відчув полегшення, коли йому поставили просте запитання про те, чого він хоче на Різдво. Він дав відповідь, щодо якої був переконаний, що вона задовільна і невинна, та на початку наступного року був здивований, коли прочитав своє інтерв’ю поруч із декількома схожими, взятими у двох його колег. Журнал написав: ”Ми запитали у трьох послів про їхні побажання на Різдво та наступний рік; французський посол сподівається побачити прогрес у розв’язанні конфліктів у неспокійних регіонах світу; посол Радянського Союзу сподівається, що наступний рік ознаменує прогрес на шляху до остаточного тріумфу соціалізму в усьому світі; а британський посол сказав, що він радше б хотів скромну коробку смачних цукатів”.
Цього вечора у своєму виступі я намагатимуся уникати пасток надмірної персоналізації – а, натомість, запропоную декілька думок з точки зору моїх кількох перших місяців у Києві щодо того, як усе виглядає та відчувається в Україні на початку 2013 року та чого можна очікувати від цього року.
Це були цікаві декілька місяців: період, протягом якого політичний пульс прискорився завдяки виборам до Верховної Ради у жовтні, а потім дещо сповільнився, коли політичне керівництво осмислило наслідки виборів і почало процес формування нових угруповань у Раді та формування нового уряду.
Я хочу розглянути обидві фази - спочатку вибори, а потім те, що нам вдалося дізнатися про наслідки їхніх результатів у перші тижні відновленої Ради. А за тим я хочу подивитися вперед на перспективи протягом року, роблячи акцент на перспективах поступу вперед у відносинах між ЄС та Україною. Я не маю наміру говорити довго – оскільки плекаю надію на запитання та коментарі з вашого боку.
Давайте подивимося на самі вибори. Я не буду у деталях переглядати оцінки, зроблені місіями спостерігачів – лише коротко нагадаю про те, яку велику кількість спостерігачів вразило відчутне зростання рівня напруги на виборчих дільницях після закінчення голосування та початку підрахунку голосів і складання таблиць результатів. Після того, як я особисто побачив загалом спокійний та упорядкований процес голосування у багатьох районах Києва, я почув від неабиякої кількості людей – і кандидатів, і спостерігачів – про те, що саме в момент закриття виборчих дільниць чесність процесу піддалася надзвичайно серйозній та безпосередній загрозі. (І, дійсно, саме сумніви щодо підрахунку голосів та складання таблиць результатів стали причиною рішень провести повторне голосування у п’яти виборчих округах). У той же час, після закінчення виборів ми побачили та почули неабияку кількість прикладів того, як важко працювали деякі члени окружних та дільничних виборчих комісій, щоб відстояти чесність процесу підрахунку голосів та успішно захистити її від спроб компроментації.
У цьому контексті мені приємно згадати, що британський уряд – у додаток до суттєвого внеску у фінансування довготермінових та короткотермінових спостерігачів – також фінансував тренінги – у рамках поекту під назвою “Професійна виборча комісія” – для тисяч членів окружних виборчих комісій. І я вважаю, що ми можемо бути задоволеними тим фактом, що наданням цієї допомоги ми зробили внесок до стійкості та енергійності цих комісій в успішному опорі загрозам для чесності виборчого процесу.
Але досить про процес – що ж до результатів, які він приніс стосовно конфігурації сил у Верховній Раді сьомого скликання? Я не буду переглядати відносні сильні сторони різних партій та фракцій – більшість з вас усе це знає, але я вважаю справедливим сказати, що це був не зовсім той результат, якого чекали ті, хто відчуває втому та розчарування від української політичної сцени.
Напередодні виборів було досить поширене очікування того, що Партія Регіонів після виборів займе домінуючу позицію. Але результат показав, що жодна партія не змогла запропонувати настільки притягальну візію, щоб переконати електорат надати їй домінуючу роль у Раді. Або, як дехто може зауважити, жодна партія не була здатна зкерувати кампанію чи виборчий процес достатньо потужним чином, щоб мати змогу зайняти комфортно домінуючу роль у Раді.
Отже нам залишається інтригуючий склад Ради, з досить великою кількістю запитань щодо майбутніх схем голосування, на які зараз нелегко знайти відповідь. У результаті цього наразі ще зарано казати, чи буде ця нова Рада основою для прагматичного, коструктивного прийняття рішень, чи для неузгодженості та конфронтації. В Україні саме зараз можна почути багато думок та суперечок з цього приводу.
Днями я мав розмову з одним пильним спостерігачем за ситуацією, який боїться найгіршого. На його думку – і він не один має таку точку зору – в Раді залишилися тільки дві цілісні партії – Комуністична партія та Свобода. Все інше – це постійні зміни і непередбачуваність, що є рецептом для короткотермінових альянсів і тактичних маневрів за рахунок стратегій та візій. Я розумію, що він має на увазі, хоча я не переконаний, що бачу все в тому самому світлі. Я поділяю думку тих, хто схильний – з великою мірою рішучого оптимізму – розглядати це як час можливостей.
Так, кругом досить багато цинізму: припущень того, що нова Рада лише запропонує більше того самого, що є зараз. Я пригадую, що напередодні виборів я прочитав досить песимістичний огляд кампанії одного з кандидатів: він рекламував себе за допомогою слогана на кшталт “Голосуйте за нього, і він подбає про ваші інтереси”; автор статті їдко коментував, що вельми вірогідно, що цей кандидат виграє місце у Раді і наступні декілька років проведе у піклуванні про свої власні інтереси, коментуючи, що це найбільш типовий приклад ведення справ в сучасній українській політиці.
Можливо, я дивлюся на це з наївністю щойно прибулого, але я зробив висновок із моїх розмов з членами Ради, що є підстави бути більш обнадієним і менш цинічним. Ми вже бачили широке і критичне висвітлення в засобах масової інформації перших прикладів поведінки, сумнозвісної серед попередників. Та ні, я говорю не про гучні сварки, а про феномен, коли депутати переходять з одного боку на інший (“тушки”), і про так званих піаністів, названих так за те, що вони користаються усіма пальцями, щоб проголосувати не тільки за себе, а й за декількох відсутніх колег. Існує доволі сильне відчуття того, що толерантність суспільства до такої поведінки зараз нижче, ніж будь-коли, і що ця Рада буде у центрі критичної громадської уваги, можливо, у нові способи. Тут я зверну увагу на очевидний момент: цей позитивний фактор навряд чи буде дієвим без того рівня свободи медіа, який дозволяє громадськості бачити і робити власні висновки з того, наскільки представники, яких вона вибрала, свідомо виконують свої мандати.
Я хочу зараз перевести фокус із внутрішньої ситуації в Україні і подивитися вперед на два ключових заходи, які відбудуться у наступні декілька тижнів, і які, вірогідно, багато скажуть нам про те, чого можна очікувати від нового українського уряду на міжнародній арені. Я маю на увазі важливі візити до України – що проходять зараз або скоро пройдуть – з боку Міжнародного Валютного Фонду та Комісара ЄС з питань розширення Стефана Фюле.
МВФ уже повернувся до Києва, і пізніше цього тижня ми повинні почути від керівників його місії про те, чи було досягнуто прогресу в узгодженні умов надання Україні наступного кредиту.
Звісно, в Уряду України є вибір щодо того, як іншими засобами вирішувати бюджетні проблеми, що виглядають дуже складними: не існує ніяких зобов’язань укладати нову угоду з Фондом. Але важко повірити в те, що будь-які короткотермінові рятувальні заходи, зокрема дороге рефінансування на ринку чи укладання угоди з Росією про зменшення рахунків за газ, принесуть більше, ніж відповідне короткотермінове полегшення. Гірше того, вони несуть у собі серйозні ризики збільшення бюджетної слабкості та вразливості у майбутньому.
Отже ключовим питанням наступних кількох днів буде те, чи зможе новий український уряд взяти на себе зобов’язання вирішити проблему основних зауважень МВФ стосовно внутрішніх тарифів на газ та валютного курсу, та створити умови, які б вселили впевненість в акціонерів фонду щодо того, що їхні гроші будуть успішно використані задля підтримки стратегій ефективного управління бюджетом.
Я згадую про це в контексті проблеми невиплати відшкодування ПДВ корпоративним платникам. Це саме те питання, щодо якого британські інвестори поділилися зі мною своєю занепокоєністю. Вони намалювали картину постійної боротьби за отримання правильного рівня відшкодування ПДВ, заплаченого в авансовому порядку – мова йде про суми, які інколи сягають сотень мільонів доларів. Знову ж таки, у короткотерміновій перспективі це може стати способом зробити урядовий бюджет менш навантаженим на папері – але у довготерміновій перспективі це є ще одним негативним та бентежним сигналом для інвесторів.
Ми також наближаємось до кількох цікавих тижнів у відносинах між ЄС та Україною. До наступного саміту ЄС-Україна залишилось лише три тижні. І ми повинні отримати чіткіше уявлення про те, чого досягне саміт, наприкінці цього тижня після зустрічей Комісара Фюле в Києві 7 та 8 лютого.
Основні тексти для цих зустрічей уже відомі: Рада Європейського Союзу виклала їх чітко та прямо у висновках погоджених міністрами 10 грудня. Я процитую два ключові абзаци: ”
Перший: ”Темп інтеграції буде залежати від виконання Україною своїх зобов’язань, яке буде оцінюватися за прогресом у трьох сферах: відповідність парламентських виборів 2012 року міжнародним стандартам і наступні за цим дії, прогрес України у розв’язанні проблеми вибіркового правосуддя та попередженні повторного виникнення цієї проблеми, а також виконання реформ, що були визначені у спільно погодженому Порядку денному асоціації Україна-ЄС.
І другий: ” Рада ЄС підтверджує взяте на себе зобов’язання підписати Угоду про асоціацію, зокрема розділ про Глибоку та всебічну зону вільної торгівлі, щойно українська влада продемонструє рішучі дії та відчутний прогрес у трьох сферах, про які йшлося вище, можливо до проведення саміту Східного партнерства у Вільнюсі в листопаді 2013 року.
Зверніть увагу на слова “рішучі дії та відчутний прогрес”. У самих висновках не було потреби детально розписувати ті сфери, у яких Рада ЄС сподівається побачити дії та прогрес. Тому що ця робота вже була виконана в Порядку денному асоціації Україна-ЄС. І без перераховування повністю усіх вимог порядку денного, я вважаю, що варто часто нагадувати собі про конкретні погоджені сфери для дій, визначені в порядку денному.
Отож, з вибаченнями перед тими з вас, хто знає це напам’ять, дозвольте мені нагадати про наступні задачі:
- проведення ефективної боротьби з корупцією
- подальше зміцнення незалежності, неупередженості та професіоналізму судової гілки влади та судів
- покращення обізнаності з прав людини серед суддів, прокурорів та в інших правоохоронних органах
- спрощення правил та процедур реєстрації компаній та створення бізнесів
- просування застосування міжнародних бухгалтерських стандартів
- вдосконалення та спрощення податкового законодавства
- подальший розвиток політики корпоративного управління
- забезпечення найвищих стандартів чесності митного контролю [….]
…і це лише вибірка з того, що є вагомим, детальним, і давайте будемо чесними, надзвичайно амбітним порядком денним. Але мета мого цитування з порядку денного полягає не в тому, щоб зауважити, наскільки вимогливим він є … а радше підкреслити, що цей порядок денний насправді НЕ слід розглядати як список вимог. Це – комплекс задач, якими українські уряди один за одним підтверджували повну угоду – комплекс задач, досягнення яких зробить більш, а не менш, вірогідним майбутнє України мйбутнім успіху та процвітання.
Ось власне все, що стосується ЄС. Але де ж безпосередньо британський аспект у всьому цьому? Я хочу присвятити останні кілька хвилин тому, що ми робимо у Посольстві Великої Британії в Києві задля заохочення досягнення деяких задач із того порядку денного.
По-перше, великим плюсом для того, хто виконує роботу британського посла в Україні залишається те, що він може підтвердити, що британський уряд залишається зацікавленим прибічником подальшого розширення ЄС, і що наше бачення розширеного ЄС недвозначно охоплює перспективи вступу України. Ті з вас, хто десь приблизно рік тому чув виступ Девіда Лідінгтона, нашого Міністра у справах Європи перед Товариством, уже чули, як він чітко висловився з цього приводу.
Щоправда, мене останнім часом в Україні часто запитують чи ця позиція є наразі корисною для України. Люди кажуть: “Хіба Британія не збирається вийти з ЄС? І чи не робить це Британію слабким другом для української європейської орієнтації?” Але я радий відповісти “Абсолютно ні” на обидва запитання. І я можу це зробити, цитуючи слова Прем’єр-міністра з його виступу в кінці минулого місяця, коли він сказав, що “британським національним інтересам краще служить гнучкий, здатний до адаптації та відкритий ЄС, і для такого ЄС якнайкраще мати Британію в своєму складі”.
Ось це загальна картина – і я великою мірою вважаю частиною моєї роботи переконувати можновладців та володарів громадської думки в Україні щодо того, що британський уряд зацікавлений у просуванні змін у ЄС у спосіб, який забезпечить такий Союз, до якого Україна дійсно бажатиме приєднатися, коли прийде час.
Але на більш практичному, рядовому рівні ми в Посольстві працюємо з місцевими партнерами у різних видах діяльності над просуванням змін у сферах, що стосуються Порядку денного асоціації Україна-ЄС:
- я вже згадував про нашу роботу з допомоги посилення виборчих комісій на місцевому рівні – але ми також підтримували активні організації громадянського суспільства, такі як Комітет виборців України, у розробці методології моніторингу виборів та екзит-полів
- в іншому проекті ми допомагали посилити механізми громадського нагляду та дотримання прав людини в правоохоронних органах
- ми надавали практичну та технічну підтримку офісу Уповноваженого парламенту України з прав людини
- і ми зараз працюємо с місцевим партнером над проектом по визначенню більш ефективних шляхів інформування широкої громадськості в Україні про переваги Угоди про асоціацію з ЄС.
Ми також продовжуємо фінансувати роботу британського Спеціального радника при українському Міністерстві оборони, який працює над підтримкою реформування та модернізації Міністерства та Збройних Сил таким чином, щоб посилити здатність України робити ефективний внесок у міжнародну безпеку. Один з аспектів цієї роботи – допомога у покращенні здатності спілкуватися англійською…і це в свою чергу нагадує мені відзначити надзвичайно цінну роботу, яку веде в Україні Британська Рада. Голова Ради, Сер Вернон Елліс відвідав Україну десь два місяці тому, щоб відзначити 20-ліття роботи Ради в незалежній Україні, і це був шанс привернути особливу увагу до роботи Ради з підтримки ефективного навчання англійської мови в школах – зокрема безпосереднє забезпечення 16 000 шкіл найдосконалішими навчальними матеріалами та динамічна програма підтримки високого рівня викладання серед наступного покоління вчителів англійської мови в Україні.
Звичайно, усі ці зусилля в свою чергу допомагають відзначити увесь сектор освітніх послуг, зокрема послуги з корпоративного вивчення англійської, як перспективний сектор на порядку денному просування британського бізнесу в Україні.
І саме перспективами для британського бізнесу я хочу закінчити свій сьогоднішній виступ. У свої перші кілька місяців на посаді я провів досить багато часу з представниками британського бізнесу. І картина є ясною: ситуація в Україні залишається складною. Не тільки в широкому глобальному контексті перебійних економік і обережних споживачів та інвесторів. Але це також середовище, щодо якого залишається низка специфічних для України питань, які непокоять багатьох у ділових колах, - стосовно чесності та незалежності судів, стосовно вибіркового та непослідовного застосування податкового та митного законодавства – з усіма очевидними негативним наслідками, які ці фактори можуть мати на плани щодо нових інвестицій.
Але в рамках загальної картини я схильний до дуже обережного оптимізму. Те, що я чую від своїх контактів у ділових колах (і що було посланням на нещодавньому відкритому форумі за участю Прем’єр-міністра України, кількох членів його уряду та Європейської Бізнес Асоціації, який я відвідав), свідчить про те, що є відчуття невеликого покращення у рівнях запевнення та довіри, з якими інвестори діють в Україні.
У цьому сенсі дуже вдалим є початок 2013 року, адже можна навести приклад нещодавнього укладання Угоди про розподіл продукції, згідно якої компанія Шелл скерує інвестиції у розмірі більше 10 мільярдів долларів до Юзівського газового родовища як вагому, вселяючу довіру платформу для інвестицій у майбутнє країни, у реалізацію її величезного потенціалу.
І ось воно, це слово – потенціал. Я не був впевнений, чи вдасться мені дійти до кінця свого сьогоднішнього виступу без зловживання ним. Боюсь, я занадто часто використовував його у своїх перших інтерв’ю для українських засобів масової інформації.
Але це й не важко, коли ви дивитесь на забезпеченість України енергетичними та сільськогосподарськими ресурсами; коли ви дивитесь на інтелектуальні та креативні здібності, яких вочевидь так багато у молодих українських фахівців… не важко побачити, як Україна могла б мати серйозний вплив на те, як увесь європейський регіон успішно вирішує ресурсні та економічні проблеми у першій половині цього століття.
Але досягення цього потребуватиме бачення, потребуватиме важкої праці в інтересах виборців, а не в інтересах вибраних…і, щоб закінчити тими негламурними, але важливим словами, які я цитував раніше, це потребуватиме багато “рішучих дій та відчутного прогресу”.
(Уперше виголошено в Лондоні, Сполучене Королівство. Це є відтворення тексту промови у точній відповідності до того, як її було виголошено)
Останнє оновлення 4 July 2013 + show all updates
-
Added translation
-
Added translation